Анатолий, 39 - 13 апреля 2008 17:19

:) Дана замітка, це маленький витяг з моєї залікової роботи по історії психології. В ній була зроблена спроба аналізу генія середньовіччя Леонарда да Вінчі. Тут показано як Леонардо відносився до кохання, і чим витупає для нього кохання. Ми можемо взяти на своє озброєння ці тези, які на мою думку є актуальними навіть і тепер, але на жаль ми не завжди хочемо їх приймати на віру.
- "...під час своєї роботи Леонардо завжди намагався проникнути в сутність того чим займається, і знайти свою позицію до даного. В одній статті Conferenze Fiorentine цитуючи думку Леонардо дає нам підтвердження його символу віри і його натури: “Не маєш права що-небудь любити чи ненавидіти, поки не отримав дійсного знання про сутність цього”. І теж саме Леонардо повторює в одному місці “Трактата про живопис”, де він, - “припустим” - ,захищається в анти релігійності: “ Но такі обвинуватці могли би помовчати. Тому що це є спосіб пізнати творця такої кількості прекрасних речей і саме це є шлях покохати на стільки великого майстра. Тому що лише істинне кохання виникає з великого пізнання коханого, і якщо ти мало його знаєш, то зможеш лише мало або ж зовсім не зможеш покохати його...”. Але ми можемо висловити тут і атитезу, що ненависть веде також до пізнання але лише за умови розуміння останньої... Тобто любов і ненависть виступають емоційним відображенням, а пізнання - умовою у розумінні виникнення останнього!!! Подібне твердження ми бачимо і у Фрейда:” Леонардо міг бажати виказати, щось, як кохають люди, не є істинне кохання, що повинно кохати так, щоб спочатку подавити страсть, зробивши її матеріалом для думок і лише тоді дозволити розвинутись почуттю, коли воно витримало дослідження розуму. І ми розуміємо, при цьому він хоче сказати, що в нього це проходить таким чином, для всіх же було б правильно, щоб вони відносилися до кохання, як і він сам”. Фрейд також пише, що Леонардо не любив і ненавидів, а він лише питав себе звідки це, що я повинен кохати чи ненавидіти, і яке воно має значення. Але якщо бути уважним, в подальшому опрацюванні матеріалу ми бачимо, що виникає певна не відповідність даного з висловленням Сольмі котрий пише, що Леонардо направив свої дослідження лише на видимий світ, і що його щось відділяло від дослідження духовного життя людини. На мою думку як митець може досліджувати людську душу якщо він сам не в гармонії сам із собою, тобто, лише припущення – як я можу говорити про душу якщо люди не можуть побачити те, що їх оточує а я, бачу... Тобто через своє мистецтво Леонардо намагався донести, лише, хоча б те, що нас оточує... “О чудова необхідність...”- піднесення величі незаперечності законів природи пише Леонардо. Наприклад через живопис він хотів донести людям властивості і закони світла, фарб, тіней, в своїх винаходах показати загальні закони механіки, те що сонце є не порушне, процес затвердіння та відкладання... Він розгорнув свої дослідження на всі сфери знань, будучи в кожній творцем нового, або ж по меншій мірі першопрохідцем, піонером. В своїх живописних творах він хотів відобразити все, все що знаходиться в нього в думках, але коли він розумів, що це неможливо він покидав свій витвір не закінченим. Теж саме зараз в мене – шутка.
[I]Київ 2004 (Психологічна думка епохи Відродження)[/I]

• 
• 
•